Байки Харківські

Сковорода Григорій Савич

Люб'язний приятелю! [1]

Ad Content

На  сьомiм  десятковi нинiшнього столiття, полишивши  вчительську посаду й усамiтнившись у лiсах, полях, садах, селах, хуторах та пасiках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству i повчався з Бiблiї;  до  того  ж,  добропристойними  iграшками  бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомостi. А цього року в селi Бабаях [2] примножив їх до половини. Помiж тим, як писав решту, здавалося менi, що ти завжди присутнiй, схвалюєш мої думки i разом до них зi мною причащаєшся. Дарую ж тобi три десятки байок — тобi й тобi подiбним.

Батькiвська кара має в гiркотi своїй солодощi, а мудра iграшка приховує в собi силу. Нерозумну  пиндючливiсть  зустрiчають  за  зовнiшнiстю,  випроваджують за смiхом, а розумний жарт поважний вiнчає кiнець. Немає смiшнiшого, як розумний вигляд з порожнiм нутром, i немає нiчого веселiшого, як смiшне обличчя  з прихованою  дiльнiстю. Згадайте  прислiв'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами”.

Я й сам не люблю мiнливих масок тих людей i справ, про якi можна сказати малоросiйською приказкою: "Стучить,  шумить, гримить...  А що там? Кобиляча  мертва голова  бiжить". Кажуть великоросiяни: "Летала высоко, а села недалеко", — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нiчого. Не любi менi ця порожня зарозумiлiсть і пишна пустеля, а миле те, де зверху нiчого, а всерединi — щ о с ь, зовнi брехня, а всерединi iстина. Така вже рiч, i людина звалася в еллiнiв<....>, картинка, зверху смiшна, а всерединi красою велична[3].

Друже мiй! Не зневажай байкарства![4] Байка i притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тодi буває погана й бабська, коли в простацькiй та смiшнiй шкаралущi своїй не ховає зерна iстини i схожа на червоточний  горiх. Вiд  таких байок вiдводить Павло свого Тимофiя[5] (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, якi, окрiм прикрашеної оболони, сили Христової не мають. Інодi в покидьках ховається коштовний камiнь. Будь ласка, затям собi цi Павловi слова, щоб люди "на юдейськi байки не зважали, анi на накази людей, що вiд правди вiдвертаються"[6]. Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без iстини. Коли ж вона з правдицею — хто посмiє назвати її неправдивою?  "Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невiрних не чисте нiщо, але занечистилися i розум їхнiй, i сумлiння" (До Тита, 1-15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним i  доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганенi в них розум та сумлiння.

Цей потiшний i фiгурний рiд писань був найкращий для стародавнiх мудрецiв. Лавр i взимку зеленiє. Так мудрi i в забавках розумнi, i в брехнi iстиннi. Істина їхньому гострому зоровi не здаля бовванiла, як простацьким розумам, а ясно, мов у  свiчадi, виставлялася,  i вони, забачивши вiдразу живу її подобу, уподобили її у рiзноманiтнi тлiннi фiгури.

Жоднi фарби не передають приваби троянди, лiлеї, нарциса настiльки точно, наскiльки прегарно в них з'явлена невидима Божа iстина — тiнь небесних i земних образiв. Звiдси народились iроглiфiка, емблематика[7], таїнства, притчi, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ[8], коли його внутрiшнiй янгол — керманич у всiх його справах — повелiв писати вiршi, тодi вiн вибрав Е з о п о в i  б а й к и[9]. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так i тут виходить.

Сонце всiх планет i цариця Бiблiя з тайнотворених фiгур, притч та подобизн утворена. Вся вона лiплена з глини i зветься у Павла "буйством". Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тiм буйствi ховається мудрiсть усього смертного. Зобразити, приєднати, уподiбнити — означає те саме.

Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнiм серцем вiд твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо iстина безначальна. Але люблю — з тим i мої, люби — i будуть твої. Знаю, що твiй плотський бовван рiзниться вiд мого опудала, але двi рiзнi посудини хай наповняться одним лiкером, хай будуть єдина душа i єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба i єднiсть думок. Все не наше, все загине — i самi боввани нашi. Однi лише думки завжди з нами, одна лише iстина вiчна, а ми в нiй, як яблуня в своїм зернi, затаїмося.

Будьмо ж дружнi! Прийми i споживай з Петром мої чотириногi звiрi, змії та птицi. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить i трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, iстину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.

Люб’язний приятелю! Твій вірний слуга,

любитель священної Біблії

Григорій С к о в о р о д а 1774 року в селі Бабаях,

напередодні П’ятидесятниці



(Ctrl + Down Arrow)
(Ctrl + Up Arrow)

Реклама


Партнёры